Один з ініціаторів проєкту “Метаромантика” — офіцер Сил безпілотних систем Серафим Гордієнко. Він і запропонував провести в столиці таку подію, розповів Суспільному президент Українського ПЕНу Володимир Єрмоленко.На його думку, це дуже важливий феномен і частина української культури, без якої неможливо зараз уявити українську культуру. “Звичайно, ми всі так чи інакше пишемо про війну, і цивільні теж, але очевидно, що це досвід пограничний, досвід зустрічі зі смертю. Ми всі так чи інакше через нього проходимо, але військові проходять набагато інтенсивніше”, — наголосив Володимир.До того ж, додає він, важливо давати слово не лише вже більш іменитим поетам, як-от той-таки Дронь, Чорногуз тощо, а й таким 20-30-річним хлопцям, адже в них інший досвід, часто — глибинніший.”Що ми зрозуміли з метаромантики — що це не просто «А послухаймо військових, тому що вони військові». Це дуже високого рівня поезія, хоча хлопці тут дуже скромні щодо своїх текстів”, — каже Єрмоленко.Він почав вечір хвилиною мовчання в пам’ять про загиблих від російської війни, а також запросив долучатися до збору на автомобілі для СБС — для окремого загону Центру спецпризначення “Крила Омеги”.Олександр Мєняйлов узяв слово далі й трохи розповів про себе й проєкт “Метаромантика”.Данте (такий позивний в автора) разом із Серафимом Гордієнком починав свій шлях у війську із “Правого сектора” в Пісках на Донеччині з початку війни у 2022 році. Після цього він приєднався до ЗСУ разом зі своїми найкращими друзями. Воював біля Кремінної на Луганщині, у Донецькій області, коло Запоріжжя, Харкова.Для нього цей проєкт — можливість зафіксувати сьогодення, адже, як каже Олександр, війна зараз уже відрізняється від попередніх воєн в історії. Для бійця поезія — це спроба і спосіб захистити реальність. “Те, як саме бачить звичайний військовослужбовець — поет, художник або музикант — цю війну. Як він бачить світ, сьогодення і як ми можемо протистояти, смерті, окупації, злу, яке на нас сьогодні надходить”.Автори збірника намагаються переосмислити античну героїку та романтизм і крізь призму творчості глибше зрозуміти, ким вони є, каже Мєняйлов. Другий випуск збірника “Метаморфози” вже в роботі та буде присвячений тим змінам, які відбулися на війні за останні 3-4 роки.Захисник пригідно закликав гостей, якщо серед них є комбатанти чи це їхні друзі та знайомі, аби ті долучилися до проєкту.Боєць із позивним Дітріх теж розповів кілька слів про себе. Він на війні з 2021 року. Воював на Київщині, в Часовому Яру, Куп’янську, а останній рік більше перебував у тилу: нещодавно перевівся в інший підрозділ та опановує новий фах. Як він каже, йому потрібен час і відстань поза бойовими, аби писати, тож це була нагода попрацювати над текстами.”Хтось сформулював, що головна проблема сучасної літератури в тому, що люди, які мають талант, зазвичай не зможуть нічого побачити. І люди, які мають виключений життєвий досвід, зазвичай не мають ані таланту, ані нагоди для того, аби щось з цього зробити. І метаромантика зайнята тим, щоб з’єднати ці дві протилежності і створити наново воїна-поета в українському контексті”, — наголосив Дітріх.Після того, як відрекомендувалися, автори зачитали свої вірші, переклади та коротку прозу. Трохи згодом до них приєднався Олексій Варламов на позивний Вождь, який щойно зміг відпроситися з бойових. Він одразу перейшов до декламування творів. Далі ж слухачі мали нагоду поставити трьом авторам свої запитання. Розповідали про оптимізм на війні та гумор як “короткотривалі ліки”, про те, чи хотіли б виступити зі своїми творами перед молодшим поколінням, чи вірять у Бога, чи відчувають прірву між цивільними та військовими і в чому знаходять сенс після всього побаченого в окопах. Думки в усіх трьох поетів розійшлися.Автори розповіли про своїх взірців в українській літературі. Для Олександра це серед українців Юрій Андрухович, серед зарубіжжя — ім’я, від якого він перейняв свій позивний — Данте Аліг’єрі. Олексій Варламов захоплюється Василем Стусом, а Дітріх — Олегом Ольжичем та Фрідріхом Ніцше.Захисник на запитання Суспільного, кого як основного читача бачать автори, Данте сказав, що пише насамперед для себе, аби вести діалог із собою: “І це як така собі маленька боротьба. Ну, мало хто з людей може це розглядати так само, поглиблюватись в деталі, коли ти ніби розділяєш себе на різні погляди і починаєш вести такий свій повноцінний діалог між тим, що ти підтримуєш, що ти не підтримуєш”. Вождь відповів, що його творчість для всіх, хто знаходить щось близьке для себе, а Дітріх вважає, що ще не готовий відповісти, для кого він пише, хоч і вважає, що для будь-якого мистецького виявлення початку потрібен читач і глядач.Збірку “Метаромантика” можна було придбати й підписати в авторів після закінчення літературника.
Цілодобовий пульс мегаполіса.
