Учасники акції розгорнули прапори бригад, в яких служать їхні рідні, а також плакати зі світлинами бійців. Автомобілі, які проїжджали повз, сигналили у знак підтримки. Серед присутніх була Яна Міщенко. Її чоловік — військовослужбовець 501 батальйону морської піхоти, вже 47 місяців утримується в російській неволі. За словами жінки, такі акції дуже важливі не лише для родин військовополонених та зниклих безвісти, а й для всіх українських громадян. “Це нагадування для соціуму. Тому що, на жаль, є дуже багато людей, які вважають, що вони недотичні, у них немає війни і вони не знають про полон”, — каже Яна. Вона додає, що сповідається незабаром обійняти свого чоловіка. “Я передаю йому, що я його дуже кохаю і чекаю в наступному обміні”, — ділиться жінка. Три роки і вісім місяців Юрій Баранов не має жодної інформації про сина. Чоловік сподівається, що син не загинув, а у полоні. “На даний момент інформація лише словесна, нічим не підтверджена. Регулярно їздимо на обміни, регулярно ходимо на акції. Щоб люди не забували, що в країні війна, що зараз дуже багато в полоні, що дуже багато зниклих безвісти. Тому ці акції потрібні”, — говорить Юрій Баранов. Ще одна учасниця акції Наталія розповідає, що востаннє зі своїм братом спілкувалася в 20 числах грудня 2024 року перед тим, як він вийшов на позиції. Після того про нього жодної інформації. “Куди тільки не зверталися, інформації немає. Всі тільки красиво балакають. Але такі акції дуже вадливі. Це, в першу чергу, важливо, кожній родині. Ми збираємося, кожен свою історію розповідає. А після таких акцій потім більше обмінів буває. Тому віримо, надіємося”, — каже Наталія.
Цілодобовий пульс мегаполіса.
